Наші Товтри - один з небагатьох куточків рідного краю, де на відкритих сонцю, дощам і вітрам кам'янистих схилах збереглися відмираючі і рідкісні рослини, яких не зустріти більш ніде на Поділлі. Серед них релікти льодовикових епох —

 хвощ великий, молочай багатоколірний,

 осока біла і низька ;

з ендемічних видів збереглися

 шиверекія подільська,

спірея польська,

 рокитник подільський і Блоцького,

 льон бессарабський,

  чебрець подільський.

На багатство флори регіону вказували багато дослідників (І. Пачоський, 1910; С.Маковецький, 1913; М.Круцкевич, 1961, 1967; Г.Кузнецова, 1958; Г. Куковиця, 1970; Б.Заверуха, 1985 та інші ). Як не дивно, але ботаніки ще й досі виділяють і описують в регіоні нові невідомі види. Особливу цінність представляють релікти - види, які чудом уціліли на Товтровому пасмі і дійшли наших днів з минулих геологічних епох. Вони є свідками формування історії регіону. Їх тут зростає близько 60 видів. Сьогодні фактично це рідкісні рослини, часто вимираючі, з обмеженими чи сильно диз'юнктивними ареалами, які вимагають особливої уваги та охорони. 

Інша цікава група рослин - ендеми та субендеми (36 видів). Їх зростання, на відміну від попередніх, обмежено певною територією, тобто, вони ростуть у конкретному локальному регіоні. Окрему загадкову групу рослин складають дезюнктивно-ареальні види (40 видів) (С.І. Ковальчук, 1980; Л.Г. Любінська, 1999).

Особливо охоронними на території є сім видів зі списку Бернської конвенції та 61 вид з Червоної книги України (1980,1996р.). Аналізуючи генезу флори регіону І. Пачоський (1910 р.) вказує на її особливість і вважає, що флора Подільської височини є основним ядром формування флористичних і ценотичних комплексів сусідніх регіонів - Полісся і Причорномор'я. 

На товтрах Чемеровеччини росте дуже красива і рідкісна рослина сон великий, а на Івахновецький та Закупнянських товтрах ще є сон чорніючий та широколистий. Назва походить від латинського слова "пуль зоре", що означає "приводити у рух" або дзвонити". Та й справді, квіти сону ніби світло-фіолетові дзвони, розхитуються під поривами вітру.

Ще можливі віхоли, нічні заморозки, холоднеча, але квітка сон-трава цього не боїться, вона завбачливо "утеплилась" щільним шаром м'якеньких срібних волосків, наче закуталась в хутряну шубку.

            Назву свою - сон-трава - рослина дістала через те, що її квітки в негоду і холод закриті, наче сплять, або через те, що використовували це зілля в народній медицині як снотворний засіб. Польська легенда розповідає, що один мисливець бачив, як ведмідь, з'ївши сон-траву, заснув. Існує і повір’я, нібито покладена на ніч під голову ця рослина викликала пророцькі сни.

        Поява перших квіток у сону збігається з настанням сокоруху в берези - якраз припадає на початок весни. Після цвітіння з'являються листочки. Доживає рослина до глибокої осені, запасаючи поживу в кореневищі.
        Рослина дуже декоративна, і шкода, що її бездумно нищать, зриваючи оберемками, тому все рідше трапляється ця весняна красуня у наших лісах.

        Сон-траву можна розмножувати насінням (збирають у червні й висівають в листопаді), а також частинами кореневища.

        Вирощені на грядках сіянці укривають на зиму листям, щоб не вимерзли. Надмірна волога шкідливо впливає на рослину, тому розводити її треба на підвищених ділянках. На одному місці вона може рости понад десять років. Сіянці починають цвісти на другому-третьому році життя. 

        Сон-трава вважалася магічною рослиною. Вірили, що той, хто засне у ній буде наділений даром передбачення. Особливими можливостями володіє сон-трава, зібрана рано вранці, по росі, що пролежала в холодній воді до повного місяця. Якщо потім її на ніч покласти під подушку, то неодмінно насниться віщий сон. Говорили, що за сон-травою в ліс потрібно йти тільки з чистими помислами. Зривати квіти радили в тиші, загадуючи при цьому своє найзаповітніше бажання.

Здається коли придивитися, бринять вони тихенько і нагадують мелодію про давню легенду про цю загадкову квітку.

Молода дівчина пішла до весняного лісу збирати проліски. Все далі і далі йшла, найкращі квіти збирала в запашний букет. І все далі заглиблювалася, знаючи, що то лісовик сподобав її і заманює в лісові нетра.

Завів лісовий чарівник дівчину на глуху галявину, яка оточена велетенськими соснами, глибокими урвищами і височезною скелею, а з того боку, звідки прийшла дівчина, раптом виросли густі колючі терни, пройти через які годі було думати.

Стала дівчина посеред галявини, оглянулася навкруги і дуже злякалася. А лісовик тим часом, перевтілившись у молодого красеня, вийшов з-за стовбура старої сосни і став перед дівчиною, посміхаючись, сказав:

- Не бійся мене, дівчино красна. Я тобі зла не вчиню. Лише одне ти мусиш зробити: стати моєю, бо в цьому лісі я цар і повелитель, якому підвладне все.

- Ніколи в світі, - скрикнула дівчина, шукаючи очима дорогу до відступу. Але ж дороги не було. Вона вступила в боротьбу з лісовиком, який перевтілився у кощавого діда. Підскочило це страховисько до дівчини, вхопило її руками. З переляку й огиди вона щосили вдарила лісовика. Почувся тріск, ніби зламалася суха гілка, і потворний лісовий дух випустив дівчину, вхопившись руками за обличчя. Впав на землю і почав корчитися.

А тим часом дівчина поривалася бігти, але не могла зробити ні кроку: якась невідома сила тримала її на місці, ніби згортала в тенета млосної втоми. То лісовик, який вже знову звівся на ноги, напустив на дівчину змору. Руки її опустилися, ноги підкосилися і вона впала, заколисана дивним сном. Вона, мов біла хмаринка, покрилася голубизною весняного неба, танула на очах, а відтак і зовсім зникла. На тім місці, де вона лежала, пробилася з-під землі гарна фіолетова квітка, підставивши свою оксамитну чашечку теплому промінню сонця.

Так розповідає легенда. Тому і сон-травою називають цю квітку. А що свіже листя її отруйне, то це від гіркоти й огиди до злосливого лісовика. А ліки цілющі, якими багате висушене листя сон-трави, - то від щедрого і доброго дівочого серця.

Записав легенду Король П.В., НПП "Подільські Товтри"

Існує ще одна легенда про сон-траву.

        Колись у незапам'ятні часи за широкими листям цієї рослини переховувався біс. Переслідуючий його Архангел Михайло пустив у нього стрілу блискавки, яка і "прострелила" рослину, після цього листя перетворилися в вузькі смужки. З тієї самої хвилини вся нечисть не сміє і наблизитися до сон-трави. А саму рослину стали вважати не тільки оберегом від усякого чаклунства і лихого ока, але і символом переможного зброї. Його соком навіть обробляли списи, щоб відігнати темну силу.

Горицвіт весняний (адоніс, чорногорка, волосатик )....

Родова назва рослини дана на честь прекрасного юнака Адоніса, про якого розповідає давньогрецька легенда. Богиня Афродіта, розсердившись на дочку царя Кіпру за те, що та недостатньо шанувала її, вселила їй пристрасть до власного батька. Цар Кінір вступає в цей зв'язок, не підозрюючи, що має справу з власною дочкою, а дізнавшись, проклинає її. Боги, зглянувшись над нею, перетворюють нещасну в миртове дерево.

Через деякий час з тріснутого стовбура цього дерева народжується дитина дивовижної краси. Афродіта передає немовляти в скриньці на виховання Персефоні, цариці підземного царства. Виростивши Адоніса, Персефона не побажала з ним розлучитися.

Суперечка богинь вирішив Зевс, він дозволив Адонісу частину року проводити в царстві мертвих у Персефони, а частину року на землі біля Афродіти, супутником і коханим якої він стає. Ніхто з смертних і богів не мав такої краси, і прекрасна богиня весь час проводила з юним Адонісом. Разом вони полювали в горах і лісах Кіпру, подібно богині полювання Артеміді, на зайців, лякливих оленів і сарн, уникаючи полювання на грізних левів і кабанів.

Одного разу за відсутності Афродіти собаки Адоніса напали на слід величезного кабана. Це Артеміда, розгнівана тим, що її зневажили, насилає на юнака лютого звіра. За іншими переказами, в зухвалого вепра перетворився ревнивий Арес, чоловік Афродіти. Адоніс радів майбутній здобичі, не підозрюючи, що це його останнє полювання. Ось він вже приготувався списом поранити розлюченого кабана, але не встиг: кинувся на нього кабан і смертельно поранив юного мисливця своїми величезними гострими іклами. Помер Адоніс від страшної рани.

Убита горем Афродіта сама вирушила в гори розшукувати тіло свого коханого. Пробираючись по каміннях між скель, вона не помічала, як гострі камені і колючки тернини поранили її ніжні ноги; краплі її крові падали на землю, і на їх місці виростали червоні запашні троянди. Нарешті, знайшла богиня тіло Адоніса, гірко плакала по мужеві своєму, і з нею горювала вся природа.

В пам'ять про свою любов виростила вона з крові Адоніса прекрасну квітку, яка розпускається кожну весну. Зглянувся Зевс над горем богині любові, звелів він братові своєму Аїду відпускати Адоніса на півроку з похмурого царства померлих на землю до сонця. З першими весняними променями сонця приходить Адоніс на землю і вся природа оживає, а в степу і на узліссях лісу розпускається золотисто-жовта квітка, названий його ім'ям.

Згідно з іншою легендою, квітка отримав ім'я на честь Адоніса фінікійського і ассірійського бога сонця Адона, який щорічно вмирав восени і воскресав навесні.

Цибуля ведмежа (черемша)

Ця рослина з’являється навесні першою, володіє приємним часниковим ароматом і має лікувальні властивості при багатьох захворюваннях. До речі, саме черемшу - ведмежу цибулю - після зимової сплячки активно поїдають ведмеді, щоб поновити свої сили.

Назв у цієї рослини чимало – і дика цибуля, і ведмежа цибуля, і часникова трава, і колба, і черемиця…А все тому, що черемша з давніх-давен широко використовується як для харчування, так і в медицині. Та більшість назв насамперед акцентують увагу на її сильному запаху.

Існує кумедна легенда, що колись вирішили мисливець та ведмідь залишити ворожнечу і жити в мирі. Почали ходити один до одного в гості, разом вечеряти. І помітив мисливець, що у ведмедиці всі страви набагато смачніші, ніж у його дружини. Запитав у ведмедя, той запевнив, що не знає відповіді. Тоді підіслав мисливець свою дружину до ведмедиці виявити, у чому ж секрет. З’ясувалося: вона в усі страви додає черемшу. Почала так само чинити і дружина мисливця. Побувавши у них в гостях і скуштувавши їхні страви, ведмідь здогадався про підступність мисливця. З того часу вони стали запеклими ворогами.

Хоча сюжет і казковий, та приховує цікаву кулінарну таємницю, якою умілі господині можуть вдало скористатися.

Черемша-цілителька

На відміну від часнику, черемша не залишає різкого запаху, тому її можна вживати свіжою. За своїми фітонцидними властивостями (рослинні антибіотики) черемша навіть краща за часник.

 Вітаміну С у ній в 10-15 разів більше, ніж у лимонах і апельсинах! Черемша перешкоджає накопичення холестерину в крові, покращує травлення, стимулює серцеву діяльність.  Використовують її як протизастудний засіб. Салат зі свіжого листя збуджує апетит і посилює виділення шлункового соку, покращуючи травлення і позитивно діючи при функціональних порушеннях шлунково-кишкового тракту. Сиру черемшу їдять при захворюваннях щитоподібної залози. Корисна вона і для ясен.

Кашка зі свіжої рослини – протизапальний засіб. Настоєм зі стебел черемші промивають рани, порізи, виразки, які тривалий час не загоюються. Сік черемші закрапують у вуха при отитах, розведеним соком промивають очі під час запалення. Свіжу черемшу можна їсти при атеросклерозі, глистних захворюваннях, застуді, бронхіті, кашлю.

Та зловживати черемшою не можна, її денна норма повинна становити 15-20 листків. Не рекомендують вживати рослину хворим на епілепсію та вагітним жінкам. Черемша може спровокувати загострення виразки, головний біль, безсоння. Не поєднуйте прийом великої кількості лікувальних препаратів і черемші, бо це може стати причиною розладу серцевої діяльності.

З ранньої весни до пізньої осені ми можемо милуватися неймовірною красою різноманіттям квітів,буйством трав , .

 Пропонуємо Вам подивитися осінні фото "Квіти на каменях": , , ,