Чимало віршів я вже написав,
снував не раз по нетрях інтернету,
та споглядав земну красу планети
крізь розбишацтво вірусних застав.
Та дуже мало написав про край,
святий куток моєї Батьківщини,
в якому зріс з маленької дитини,
десь там сліди моєї пуповини,
батьків могили і ворота в Рай.
Лише прошу: завчасно не журіть,
бо то і є та райська насолода —
відчуть себе частинкою народу,
якому майже шість тисячоліть.
- - - - -
В басейні Бугу і приток Дністра
із берегів стрімить височина,
що звуть Поділлям і, неначе пряж,
її вкраша Подільський кряж —
то Медобори, рідна сторона.
Перлина краю, медоносний світ,
знялися вверх тоді, коли й Карпати,
Сарматське море змусили втікати
і перебратись на південний схід.
А рифи моря, вапняковий карст
перетворились у казкові гори,
які за щедрість кличуть Медобори,
та край Поділлям за родючий пласт.
- - - - -
У Медоборах є жива вода.
Струмить із надр по вапнякових порах
Подільських Товтр — остатків диво-моря,
аортою із серця-джерела.
У карстових озер немає дна,
їх в Медоборах ще зовуть вікнини,
очі Землі, що крізь вузькі щілини
з глибин віків глядять на нас понині,
сльозяться болем від людського зла.
Вони, як совість всіх тисячоліть,
вартують вхід до храму Святовита,
дольмени предків, капище Богита
і дух Аррати, що цей кряж таїть.
- - - - -
А ще вікнини світяться вночі,
неначе в них купаються зірниці,
у їх зіницях золоті ключі,
до таїн Всесвіту і Божої криниці.
Узимку їх морози не беруть,
вони ніколи криги не побачать —
така їх доля, ворожбитська суть,
мабуть тому озера ці і плачуть.
Нелегко їм минуле сторожить,
нелегко зазирати у майбутнє,
у карстових озерах біль горить,
у їхніх водах бродить дух могутній
Землі атлантів і Космічна нить.
- - - - -
Долини кряжу омиває Збруч,
круті меандри обвивають гори —
їх плюск вночі гуляє по дібровах,
вторить луною з віковічних круч.
Десь тут колись проходив Чорний Шлях,
тропа ясиру до самого Криму,
і чорноземів добра половина
на попелищах та людських кістках.
Сліди копит Хмельницького полків,
сліди загонів грізних гайдамаків
й кривавих січей застелив моріг,
шалфей, медунка, ковила і м’ята,
густа ліщина і кущистий глід.
- - - - -
У Медоборах квіти, як в раю:
дволиста любка, ясенця косички,
гніздівка та зозулі черевички,
і дикі оси з лілій роси п’ють.
Музей реліктів, медоносний плай,
перлина моря в барвах дивоцвіту,
країна вапнякових монолітів,
для мене ти — як восьме чудо світу
о, Медобори, надзбручанський край!
Ігор Федчишин
| 